Факультет музичного мистецтва

      ​​

Творча зустріч з Василем Кавацюком

Феноменом гуцульської музики залишається село Мишин Коломийського району Івано-Франківської області. Тут здавен існували музичні інструментальні традиції. Звідси родом заслужений працівник культури України Дмитро Біланюк, заслужений майстер народної творчості України Михайло Тимофіїв, народний артист України Іван Кавацюк, талановитий скрипаль Василь Гекер. Всесвітньовідомим вже є ім’я народного артиста України Василя Попадюка – він також виходець із Мишина.

Унікальна можливість доторкнутися до легендарної народно-інструментальної традиції України нещодавно випала студентам – фольклористам факультету музичного мистецтва КНУКіМ: із творчою зустріччю до них завітав в минулому – мишинський музика, професійний баяніст і випускник КНУКіМ, а сьогодні – мешканець штату Нью-Джерсі США, талановитий баяніст Василь Кавацюк.

Ми планували говорити про автентичну традицію мишинських музик, про народну музичну спадщину України і її збереження. Саме таке коло питань обговорювали із гостем організатори зустрічі – завідувач кафедри народної художньої творчості та фольклору Валентина Сінельнікова і професор Іван Сінельніков. Однак плавно співбесіда п. Василя із студентами перейшла в розповідь про життя, про життєві і людські цінності.

Йому пророкували смерть кілька разів. Його дружині заборонили народжувати дитину від «радіоактивного» чоловіка. Його дочці пророкували коротке життя, а дружині радили швидше розлучитися з чоловіком, приреченим на вічну інвалідність. Але Василь Кавацюк вижив, всім смертям назло, разом з чудовою і відданою дружиною виростив прекрасних дітей...

Йому дали всього двадцять хвилин на збори. Василь, який вже давним-давно відслужив в армії (він був сапером і учасником бойових дій в Сирії, про що давав підписку про нерозголошення протягом 15-ти років), відразу запідозрив недобре. Йому дозволили зателефонувати дружині і відвезли до військкомату. Йшов червень 1986. Він уже чув про вибух атомного реактора на чорнобильській АЕС, але мало знав про небезпеку радіоактивних хмар. На середину червня інформація про трагедію вже частково просочилася до Києва, але повну правду Василь усвідомив тільки, коли його, старшого лейтенанта запасу, привезли зі взводом на ЧАЕС.

«У зоні 4-го реактора рівень радіації був вище 10000 рентген. При цьому я вже знав, що 600 рентген на годину - смертельна доза. Нам видали рукавички і хірургічні маски на обличчя, які солдати знімали при кожному зручному випадку, - згадував п. Василь Кавацюк. - У наше завдання входила організація невеликих вибухів, щоб сконцентрувати максимальну кількість радіоактивних відходів і зруйнованих стінок реактора в одному місці для подальшого накриття цього місця герметичним саркофагом. За три місяці роботи влітку 1986 року склад мого саперного взводу змінився чотири рази. З тих, хто зі мною тоді служив, сьогодні залишилися лічені люди, та й то з надірваним здоров'ям».

Він теж був на краю прірви. У середині вересня йому стало погано після чергового візиту до реактора. Міцний спортивний молодий організм дав серйозний збій. Врятували його в московському госпіталі, куди Василя привезли на вертольоті. Медсестри боялися підходити до нього: дозиметри сильно фонілі. Американський хірург зробив операцію із пересадки кісткового мозку. Потім Кавацюку переливали донорську кров ... Далі була довга реабілітація, смерть першої донечки у двухрічному віці від лейкемії, народження другої донечки – і знов страшний діагноз для дитини…

Вже в Америці, куди він чудом попав через працівників Червоного Хреста США в 1990 році, Василю знову зробили успішну хірургічну операцію з видалення небезпечних лімфатичних вузлів, вилікували від інфекції в крові маленьку донечку, в якої, як виявилося, не було онкологічного захворювання. Він почав працювати. Пригодилися й Інститут культури, і Київська консерваторія, де навчався після КНУКіМа, і досвід армійської служби. Кавацюк працював музикантом і водієм, не відмовлявся і від будь чорнової роботи. Народився ще син.

Зараз п. Василь – американський бізнесмен, але серце його і його родини – в Україні. Він зрадів можливості живого спілкування із студентами, розповідав з радістю про студентські роки в Київському інституті культури, про гастролі із студентським ВІА по БАМу, Хабаровському краю, Далекому Сходу. Про спільну творчу працю і гастролі із легендарним Василем Попадюком.

А студенти із завмиранням серця слухали життєву і творчу історію американського гостя і дивувалися його сталевому характеру, що переборов свій біль, важкий недуг, важкі життєві перепони і залишився відвертим, відкритим і щирим! А п. Василь радів тому, що молоде покоління українців займається народною музичною традицією, що ця традиція не переривається! Отже зустріч була надзвичайно емоційною і цікавою. Чекаємо на нові мистецькі спілкування в лабораторії музичного фольклору КНУКіМ!

м. Київ, вул. Чигоріна, 20, ауд. 48, Телефон: (044) 284-51-49 (деканат), Електронна пошта: GRUCYNJ@I.UA

Консультуємо абітурієнтів за телефонами:
098-398-20-30 - Сінельнікова Валентина Володимирівна (освітній ступінь "Бакалавр", спеціалізація "музичний фольклор")
067-920-65-74 - Скопцова Олена Михайлівна (освітній ступінь "Бакалавр", спеціалізація "диригентсько-хорове мистецтво (народний хор)")
067-279-73-74 - Кречко Наталія Михайлівна (освітній ступінь "Бакалавр", спеціалізація "диригентсько-хорове мистецтво (академічний хор)")
068-776-07-08 - Дорофєєва Вероніка Юріївна (освітній ступінь "Бакалавр", спеціалізація "бандура і кобзарське мистецтво")
067-466-38-97 - Остапенко Лариса Вікторівна (освітній ступінь "Магістр")​