Факультет музичного мистецтва

«ЧЕРВОНЕ – ТО ЛЮБОВ, А ЧОРНЕ – ТО ЖУРБА…»

О рідне слово, хто без тебе я? 
Німий жебрак, старцюючий бродяга,
Мертвяк, оброслий плиттям саркофага, 
Прах, купа жалюгідного рам'я.

Моя ти пісня, сила і відвага, 
Моє вселюдське й мамине ім'я. 
Тобою палахтить душа моя, 
Втишається тобою серця спрага.
Дмитро Павличко

Український народний хор імені Станіслава Павлюченка (художній керівник і головний диригент – кандидат мистецтвознавства, доцент Олена Скопцова) – культурне обличчя України. Без будь-якого пафосу говорять про це: поети, митці, художники і просто пересічні люди. Майже кожна подія Всеукраїнського масштабу не проходить без участі славнозвісного колективу. І це не дивно, адже артисти хору володіють надприродним талантом доторкнутися до найпотаємніших глибин людських сердець, пробудивши в них почуття любові, радості і суму, патріотизму і гордості!

Нещодавно у великій концертній залі Будинку звукозапису Українського радіо відбувся творчий вечір поета Дмитра Павличка. Кнукімівській народний хор імені Станіслава Павлюченка був почесним гостем цього заходу. Як все відбувалось, з’ясуємо в хронологічному порядку.

Приводом для ефіру наживо з українським поетом Дмитром Павличком стали не лише його потужний творчий доробок та 88-й день народження, що припадає на вересневі осінні дні, а й публікація третьої книги спогадів митця. У спогадах Дмитро Васильович «фаворізував» (термін від письменника Михайла Слобошпицького, ведучого творчого вечора) жанр мемуарів в Україні: така література нині є на часі, бо тільки описана та осмислена історія стає набутком нації.

Невтомна письменницька діяльність та активна громадянська позиція Дмитра Павличка обумовила афористичні висловлювання про нього письменника Юрія Щербака: Дмитро Павличко – апостол України, який пише своє Євангеліє; Він – таки великий ПОЕТ, хоч і великий ПОЛІТИК. Директор Інституту літератури НАНУ Микола Жулинський відзначив у трикнижжі спогадів те, що крізь долю поета проступає доля українського народу. Письменник Павло Мовчан наголосив, що за мемуарами Д. Павличка, М. Слабошпицького, М. Жулинського та ін. наступні покоління вивчатимуть історію України. Поетеса і головний редактор газети «Слово просвіти» Любов Голота зазначила, що такі поети як Д. Павличко, − це українське повітря, український світ, українська душа. Генеральний продюсер Українського радіо Дмитро Хоркін привітав поета, розповів про амбітні проекти суспільного мовлення з поширення української культури у світі і прочитав вірші Д. Павличка.

Сам Дмитро Васильович у своєму виступі подякував шанувальникам поетичного слова у залі та біля радіоприймачів, прочитав низку своїх віршів. Скориставшись нагодою, Дмитро Павличко виголосив щойно опублікований «Відкритий лист до Президента України Петра Порошенка», де, зокрема, зазначив таке: «Ми, громадяни України, повинні нарешті усвідомити, що доки українська мова не буде захищена спеціальним законом як державна, доки діятиме в нас ганебний закон Колесніченка - Ківалова, доки наша столиця та інші наші міста не заговорять українською мовою, ніхто не шануватиме нас, а в родині народів Європи ми будемо відчувати постійну небезпеку зі Сходу, а зверхнє ставлення − із Заходу. Чую по «Українському радіо», що в Києві починають масово діяти курси англійської мови. Це дуже добре, нам треба вивчати й знати цю мову, адже ми європейці, але насамперед необхідно шанувати себе, жити рідною і державною мовою».

У концертній програмі виступили народні артисти України Василь Бокоч, Світлана Мирвода, артист Віталій Чікіров, а також Академічний оркестр народної та популярної музики Українського радіо під керуванням Михайла Пікульського.

Окрасою концернтної програми став виступ Українського народного хору імені Станіслава Павлюченка (художній керівник і головний диригент – кандидат мистецтвознавства, професор Олена Скопцова). Прозвучали пісні на музику Олександра Білаша в обробках Станіслава Павлюченка «Лелеченьки» (солістка студентка ІІ курсу Котлінська Юлія, клас викладача народної артистки України Наталії Цюпи) та «Не спи, моє серце».

Сказати, що це було високопрофесійне виконання – не сказати нічого. Сльози на очах у публіки, емоційні вигуки «Браво!», особиста подяка від Дмитра Павличка Олені Скопцовій та колективу – ось це, мабуть, найвища нагорода і доказ того, що народна пісня – жива! Мало того, її співає талановита молодь. Тож, рано чи пізно «згинуть наші воріженьки, як роса на сонці», а «червоного» - в житті буде значно більше, ніж «чорного». Плекаймо українське слово і пісню разом! Читаймо, слухаймо українське!

Автор – студент ІV курсу Костянтин Омелянчук. Фото – лаборант кафедри Юлія Крупа. У статті також використані матеріали з офіційного сайту Українського радіо.

м. Київ, вул. Чигоріна, 20, ауд. 48, Телефон: (044) 284-51-49 (деканат), Електронна пошта: GRUCYNJ@I.UA